Кислинська І.І.

Вінницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ, Україна

Принципи побудови ділових ігор для навчання студентів-бухгалтерів

Конструювання ділової гри з повною підставою можна віднести до категорії складних наукових технологій, інтегруючих в себе методи цілого ряду наук, і одночасно які володіють власними проектними засобами.

В процесі конструювання або проектування ділових ігор необхідно всебічно діагностувати проблеми, визначивши одночасно їх джерела і характер, найти і проробити різні варіанти рішення проблеми, яка розглядається, з урахуванням можливих ресурсів, оцінюючи можливі наслідки реалізації кожного із варіантів, вибрати найбільш оптимальне рішення і оформити його у вигляді сценарію гри. Нарешті, розробити механізми втілення проекту гри в навчальний процес, матеріально-технічні умови, які забезпечують його реалізацію.

Особливості ділових ігор підвищують їх зацікавленість як засобів формування управлінських навиків у студентів-бухгалтерів і пояснюють інтенсивне звернення до ігрових методів. Використання так званих імітаційних ігор, де учасникам пропонувалось діяти у видуманих ситуаціях, оптимальний вихід із таких ситуацій викладачам-організаторам гри був знайомий раніше, а ефективність гри оцінювалась по критеріям точності „попадання” учасників в той запрограмований результат. Разом з тим, застосування до управлінських навиків у студентів цей клас ігор досить швидко виявив свою обмеженість. Тому нами пропонуються до використання спеціальні види ділових ігор, які орієнтовані на рішення управлінських завдань, хоч й ігровими, але принципово іншими, ніж в імітаційних іграх, методами. Мова йде про ігри відкритого типу: проектні, організаційно-міркувальні, практично-ділові, консультаційні, проблемно-практичні, імітаційні, практичні і як не важко впевнитись із наведеного вище дослідження, по формально-організаційним ознакам більшість видів ігор виглядають практично однаково. Скрізь учасники працюють в командах і взаємодія команд відбувається у формі дискусій. Використовуються практично одні і ті ж прийоми організації розумової діяльності.

Разом з тим по ряду параметрів ці класи ігор суттєво відрізняються. Ми ж, виходячи із власної практики, при конструюванні ділової гри закладаємо різновидність груп, використовуючи психологічні тести.

Особливість конструювання наших ділових ігор проявляється також в тому, що в якості одного із головних засобів використовується прийом організації продуктивного конфлікту. Таким чином, формується вміння обходити розходження людей, психологічних зривів і виникнення реальних конфліктів, тобто набуваються відповідні навики безконфліктності.

При конструюванні ділової гри використовується не штучна методологічна мова, оволодіння якою для учасників протягом значної частини гри складає головний зміст їх діяльності і іноді це становиться головним протиріччям як до учасника в грі, так і отриманню продуктивних творчих результатів. Робота ведеться на загальноприйнятій мові студентів, що дозволяє сконцентрувати їх зусилля на рішенні реальних проблем.

Як показав досвід, для формування управлінських навиків у студентів- бухгалтерів найбільш ефективне застосування інноваційних ділових ігор. Це обумовлено наступним:

- перш за все, ділова гра дозволяє побудувати її сценарій в повній відповідності з метою навчання, яка здійснюється в різних формах, що в підсумку дозволяє максимально наблизити результати такого динамічного конструювання до його академічних форм;

- гра відкритого типу представляє (і забезпечує) колективну творчу роботу всіх учасників, їх високу віддачу і мотивацію на рішення висунутих на грі проблем і завдань;

- по ходу навчального етапу проводиться збір емпіричного матеріалу, його узагальнення, здійснюється змістовний аналіз теоретичних проблем, що дозволяє зробити ігрове досягнення мети навчання дуже продуктивним;

- інноваційна ділова гра дає результати: (ідеї, деталізовані проекти, стратегічні програми тощо, які були розроблені учасниками);

- гра дозволяє глибше проробити управлінське рішення, яке необхідне по сценарію гри, всебічно його обумовлювати, підставляти з альтернативними підходами до проблеми, порівнювати з належними ресурсами із модельованої ситуації;

- природа гри підвищує якість формуючих управлінських навиків;

- ділова гра орієнтує студентів на виробку нових, нестандартних ідей, підходів, проектів в процесі пошуку шляхів вирішення виникаючих проблем.

Принципи конструювання, які прикладаються до гри, дещо міняють свій зміст, висвічуючи нові межі. Зупинимося на цьому детальніше.

1. Принцип персоніфікації процесу і досягнутих результатів створює необхідні і достатні переваги для використання розроблених в ході гри рішень визначених змістовних ідей, які дозволяють наповнити ціннісною суттю вироблений проект рішень по сценарію ігор, а також їх персоніфікаційного вираження носіїв цих ідей. Другий аспект реалізації даного принципу в процесі гри складається із ідентифікації учасників з програмним рішенням, підкреслюючи їх причетність до реальних процесів. Нарешті, персоніфікація процесу і досягнутих результатів означає, що кожне запропоноване рішення повинно носити авторський характер з фіксацією прізвища, посади по сценарію гри і т.д. того, хто його пропонує. Це надає додаткової відповідальності учасникам гри, знімає межу між грою і життям, максимально наближує до реальної дійсності.

2. Принцип проблемно-цільової орієнтації, як зазначалося вище, ведучий технологічний принцип формування відповідних управлінських навиків у студентів. Одночасно він визначає логіку ряду важливих етапів конструювання ділової гри і розроблених ігор в цілому. Його реалізація в грі представляє, перш за все, орієнтацію учасників спочатку на рефлексію, а потім рішення різного роду професійних проблем, носіями яких являється особистість майбутнього спеціаліста-бухгалтера, соціальна група і суспільство в цілому.

3. Принцип оптимальної орієнтації на збереження і зміни (тобто розмірність традиційних і інноваційних механізмів і процесів динаміки) реалізується в ході гри шляхом постійної зміни ролей команд. Кожний проект команди по черзі оцінює як „консерватори” (зберігання) і „радикали” (зміни). Відповідно, дискусія переслідує мету – досягти не тільки і не стільки консенсусу між прихильниками зберігання і змін.

4. Так, принцип „критичного порогу модифікації” задає відповідні обмеження учасникам гри, які в силу саме ігрової ситуації можуть відриватися від реальності, запропонувати проекти і рішення, суттєво перевищуючи „запас пластичності”. Даний же принцип визначає межу і можливість зміни об’єкта, заданого сценарієм гри. Цей принцип доповнюється принципом розмірності характеру розвитку подій, тобто відповідність намічених рішень і змін, що з цього витікають.

5. Принцип оптимізації зони ближнього розвитку особистості націлює учасників гри на постановку в центр всієї ігрової діяльності особистості як творця в досягненні поставленої мети. Тим самим виникає важливий критерій оцінки запропонованих в ході гри рішень, з точки зору того, в якій мірі рішення сприяють створенню умов для саморозвитку студента.

Реалізація проблемно-цільового принципу проектування в ході гри дозволяє виробити у її учасників більш об’ємне і універсальне розуміння бухгалтерії як системи, яка охоплює всі сфери людської життєдіяльності, переборюючи обмежений підхід до дисципліни, що вивчається, і розширити її межі до самодіяльного мистецтва і т.п., націлити учасників в ході гри на розвиток управлінських навиків необхідних бухгалтеру.

Принципи соціальної і особистої цілеспрямованості, комплектності, реалістичності реалізуються в грі у вигляді ведучих критеріїв оцінки досягнутих учасниками результатів. Останні оцінюються з точки зору відповідності очікуваних результатів запланованій меті навчання і особистим досягненням студентів.

Друга група принципів, які визначають організаційно-технологічні аспекти гри, включає:

1. Принцип самопроектування, який визначається як підбір учасників гри, так і їх ігрову діяльність. Мова йде про те, що проект ділової гри приймає реалістичні окреслення і має шанс на реалізацію тільки тоді, коли він розроблений тими, хто буде його реалізовувати, буде ними „пропущений через своє пізнання”, адаптований до конкретної ситуації і розвинений з урахуванням її особливостей. Одночасно принцип самопроектування дозволяє в ході гри вводити нові правила, гнучко вибирати форми і методи ігрової взаємодії.

2. Принцип співвідношення інтересів обумовлений тим, що розроблена в грі ситуація завжди у відповідній мірі продукт компромісу між ідеальним, реальним і оптимальним, між бажаним і можливим, а головне – між інтересами всіх учасників ігрової ситуації.

3. Принцип включеності гри в реальний навчальний процес. Ефективність гри багатократно підвищується, якщо вона здійснюється не у вигляді одночасної ізольованої акції, а якщо включена як етап і засіб в уже здійснену іншими засобами професійну діяльність, або виступає в якості „першого поштовху” до реальних професійних дій.

4. Принцип системності, який заключається в тому, що гра будується на системоутворюючих принципах: в ході її діяльність студентів програмується і організується як логічно взаємопов’язаний ланцюжок дій, який утворює заключний цикл, який включає аналіз ситуації, рефлексію проблем, визначення причин їх виникнення, вироблення рішень, відбір найбільш придатних проектів рішень по сценарію гри, відпрацювання стратегії їх реалізації.

5. Принцип колегіальності і колективної відповідальності. Цей принцип фіксує увагу студентів на тому, що результат гри – завжди продукт колективної діяльності. При цьому викладачі не мають готових проектів рішення досягнення мети навчання. Роль викладача полягає в наданні методичної допомоги учасникам гри в їх бажанні вирішувати актуальні завдання, які змодельовані в ході гри, утворення під час гри сприятливої і продуктивної організаційної і психологічної обстановки.

6. Принцип опозиційності ігрової комунікації заключається в постійній підтримці гри ситуації конкурсу і змагання груп. Кожна група виробляє спочатку свій погляд на ситуацію і проблему, ця точка зору піддається критиці зі сторони інших груп, які, в свою чергу відстоюють своє бачення проблеми, джерела її виникнення. Потім група виробляє свій проект рішення поставлених сценарієм гри завдань, відстоює його переваги перед проектами рішень інших груп і в завершення якийсь проект виграє. Завдячуючи цьому принципу, конструювання ділової гри у студентів формуються навички ведення дискусій, відстоювання своєї позиції і т.д.

7. Принцип розвиваючого навчання орієнтує викладачів, студентів, консультантів, не тільки на рішення прагматичних навчальних завдань, але одночасно на освоєння нових видів сучасного навчання, методів розробки і пошуку оптимальних рішень проблемних ситуацій. Відповідно, укладачі гри повинні прагнути не до того, щоб знайти рішення проблеми, а до навчання цьому гравців.

Ефективність гри забезпечується за рахунок спеціальної організації ігрового процесу, будування позиційно-рольової структури гри, організації гри у відповідності з належними умовами, використання специфічних ігрових методів.

1. Ефективність інноваційної гри забезпечується, перш за все, за рахунок особливої організації ігрового процесу, тобто побудови етапів гри у відповідній послідовності, яка співпадає з логікою сценарію гри, здійснюючого в інституціональних формах. „Класична” послідовність етапів виглядає наступним чином: аналіз ситуації, визначення суми обставин, які обумовлюють ситуацію і ранжирування причин по ступеню їх важливості, по характеру, сфері проявлення і т.д., обміркування варіантів розвитку ситуації в умовах відсутності нових рішень, вироблення перспективних шляхів рішення проблеми, уточнення цих шляхів у формі проектів рішення завдань, відбір оптимального проекту рішення.

2. Важливою умовою реалізації формування управлінських рішень у студентів через ділову гру виступає їх позиційно-рольова структура, яка забезпечується шляхом позиційності кожного учасника у відповідності або з реально виконаними ним професійними функціями, або з можливою діяльністю в наступний період. Найбільш типова позиційно-рольова структура включає наступні позиції-ролі: організатор групової і колективної роботи, консультант по змісту проблеми і т.д. Ряд даних позицій задається спочатку в сценарії, зберігаючи у незмінному вигляді всю гру, інші вводяться в ситуацію на окремих етапах або навіть ігрових епізодах у відповідності з особистими характеристиками учасників і їх само визначеністю в процесі ігрової взаємодії. Окрім позиційно-рольової структури, яка організовує сам процес при конструюванні професійної ділової гри, в сценарії передбачається рольова структура, яка відтворює суттєві елементи середовища реалізації проекту. В ході гри бажано, щоб між цими позиційно-рольовими структурами виникали суперечки.

3. Продуктивність ділової гри в більшості визначається організаційними факторами, упереджуючи ігрову взаємодію учасників (мета навчання, підбір граючих в кількісному і якісному аспектах, визначення модельованої ситуації, характеру розвитку подій, масштаб часу і часу проведення гри, включаючи її протяжність і т.п.). Учасники розподіляються по групам рівномірно, з таким розрахунком, щоб творчий потенціал груп був приблизно рівним.

4. Основним фактором, який визначає результативність ігрового методу, являється кваліфіковане використання специфічних методів, таких як:

- відмова від традиційного предметно-професійного погляду на об’єкт, поставленого по сценарію завдання. Це досягається через самовизначення і позиційний аналіз. На початковому етапі гри її учасники ставляться в ситуацію, яка спонукає їх побачити поставлене завдання з різних, незвичних для них точок зору. Самовизначення виступає тут в формі вербалізації свого місця в грі, прийняття на себе конкретних функцій в системі ігрового методу. Це відкриває широкі можливості для здійснення в подальшому позиційного аналізу, тобто підходу до рішення завдання в цілому і в окремих його елементах з позиції, яка визначена учасником в процесі самовизначення. „Позиція” передбачає відповідний спосіб сприйняття проблем, бачення реальності і відповідні способи дій;

- визначення головної мети кожного етапу і гри в цілому;

- рефлексія – агротехнічний метод, суть якого полягає в тому, що більшість дій, конкретні результати етапів гри і інші її елементи постійно осмислюються її учасниками і обговорюються. Це дозволяє їм бачити свою діяльність і зусилля колег по групі зі сторони, зосередитись на проблемах мислення, взаєморозуміння, інших психологічних факторах і тим самим спонукати до пошуку більш оптимальних засобів поміркованості. Рефлексія дозволяє одночасно обдумати вдалі елементи і відмовитись від неефективних;

- схематизація – їй, як і рефлексії, надається принципове значення. Вона застосовується і як допоміжний, так і основний (самостійний) спосіб розвитку мислення. Метод будується з посиланням на те, що глядацькі образи міркуючих або реальних процесів, які представлені на папері або дошці, легше піддаються розгляду (аналізу і синтезу), особливо якщо в роботі беруть участь декілька чоловік.

Література:

1. Кислинська І.І. Місце ділової гри в системі сучасних технологій навчання. // Наукові дослідження, теорія та експеримент 2006”. Друга міжнародна науково-практична конференція 15-17 травня 2006 р.: Полтава: Вид-во „Інтер Графік”, 2006. – Т.4.

2. Трайнев В.А. Деловые игры в учебном процессе. Методология разработки и практика проведения. – Москва: Изд. Дом «Дашков и К», 2002. – 359 с.